Хустини и хустинки поряд  обрядових рушників сповняли важливу роль в житті української родини. Вони були потрібні кожному й було багато нагод ними користуватися.

Хустини це квадратні шматки білого полотна не більше як 50 х 50 см, прикрашені вишивкою. В кожній родині їх виготовляли заз­далегідь і зберігали для відзна­чення важливих подій у житті сім'ї.

З друкованих джерел, що збереглися дотепер, бачимо, що композиція й техніка вишивання хустинок подібна до вживаних на рушниках. Різниця у розміщенні узору.

Часто вживана і найпростіша композиція узору — це хвиляста лінія, виведена стебловим швом краєм хустини, а обведені площи­ни орнаменту заповнені легкими рушниковими стібками. Крім рисункових узорів рослинного характеру, бувають геометричні. Такий орнамент на хустинах виконували лиштвою, косою гладдю, розсипом і рідше хрестиками. Якщо кути хустини зашивали більшим узором, то простір у середині лишали без прикраси або виповнювали дріб­ними квадратиками, ромбами, трикутниками тощо. Зрідка за­мість рослинного узору вишивали стилізовані птахи чи комахи.

Вишивали червоними нитками, часом додавали синіх або жовтих, однак ніколи не вживали лишень синього чи жовтого кольорів.

Важливою була хустина у весільному обряді. Молода дару­вала молодому хустину, на яку випряла нитки, сама виткала та вишила. Дівчина співала:

Хусточко моя шовковая,
Ще й шовком шита,
Чи ж на те я тебе пряла,
Щоб нелюбу дати... (2)

Дівчина дарувала по хустці старостам, що прийшли її сва­тати. А якщо дала згоду, перев'язувала хусткою руку нареченому.

Оригінальний звичай описує

М. Ф. Сумцов: перед шлюбом при вході до церкви мати давала дівчині хустку — „витирати дівочі сльози". Це єдине, що мати вишивала для весільного обряду. Молодиця зберігала цю хустку до смерти, нею їй закривали очі в домовині. (2)

На Гуцульщині молодий дару­вав своїй жінці після весільних обрядів прикріплену до меча або прутини хустину, заквітчану і прибрану перами з хвоста півня. У весільній пісні співають:

Ой у город Лебедин їхав (ім'я хлопця) молодий;

Під ним кониченько вороний, На ньому жупан голубий. На йому шапка боброва. З боку хустка шовкова. Шила, шила та дівчина молодая,

Вишивала з темної ночі до свічі,
Ясного сонця до віконця,
Для свого парубка молодця.(3)

Постійні війни на Україні були часто причиною розлуки молодих. Як ішов хлопець на війну, дівчина дарувала милому хустину на знак любови та вірности. У Шевченковій поемі „Хустина":

... Випровожала три поля, три милі,
Прощалися при долині. Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині...
Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тільки й слави козацької —
Сіделечко вкрити.

Важливу роль відогравала хусти­на у побуті козацької старшини. Нею пишалися, дорожили, вона була прикрасою та виявом добро­буту власника. В описах майна старшин занотовано низку коштовних вишитих хусток.

У реєстрі майна хвастівського полковника Семена Палія записа­но: „Дві хустки шовкові з ту­рецьким узором, квіти шиті сріблом. Різних шовкових хусток, шитих золотом і сріблом, штук 56; хусток самим золотом і сріблом шитих 31; волоських хусток 2 — одна вишита, а друга ткана золотом. Три турецькі хустини, вишиті самим шовком". ⁽⁴⁾ Всі хустки були одержані як подарунки або призначені для подарунків.

Будову нової хати звичайно починали гостиною й тоді перев'язували хусткою руки майстрам. На христинах перев'я­зували руки кумам і священикові.

На похоронах хустками при­крашали хоругви, свічі й давали їх усім учасникам. Померлому за­кривали хустиною очі. До хреста на могилі дівчини чи парубка прибивали хустину як прапор — символ достойности.

У думі про Хведора Безродного співають:

Хведора Безродного поховали,
Високую могилу висипали
І прапорик у головах устро­мили... (5)

Крім обрядового вжитку, хустина була і є потрібною в щоденному житті. Давніше хусткою накривали смушкові шап­ки, охороняючи їх від дощу чи снігу. Нею обв'язують голову, покривають плечі.

Мирослава Стахів

1) Исторические песни ма- лорусского народа В. Антоновича и М. Драгоманова, ст. 254.
2) М. Сумцов, Культурньіе переживаних. К. С. 1890 г., т. XXXI, ст. 53.
3) О. Гриша, Весілля у Гадяцькому повіті, Полтавщина. Матеріяли до українсько-руської етнографії. Львів, 1899, т. І, ст. 118.
4) Я. Риженко, „Українське шитво", ст. 17.
5) Исторические песни малорусского народа В. Антоновича и М. Драгоманова, ст. 254.
Джерела: Украинское народное творчество. Женские рукоделия, вып. Ш. Хустинки, шитые цветной бумагой, Полтава, 1913.

Дивіться також:

1. Стаття про хустки ()
2. Фотогалерея хусток від майстерні "Український Сувенір" ()
3. Хустки у крамниці ()

---