"Вишивка - це унікальне мистецтво народної графіки української нації. Вона зберегла і несе в собі нашу багатовікову культуру. Стібки нитки- це лінії прямі по горизонталі чи вертикалі, а також і по діагоналі є основою творення складних візерунків. Це - основне у вишиванні. З цього починається захоплюючий процес творення - від простих до найскладніших орнаментальних узорів. Тут спостерігається народна винахідливість в методах побудови, розміщенні, а також у створенні нових орнаментальних форм застосуванняВИШИВКИ.Вишивка породжує численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього виконання їх, в ній втілено красу народної вигадки, фантазії- геометрію зображення чудес Землі, природи, Сонця, людини. Вишивці належить особлива роль в духовному житті людини, створенні естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини тощо, супроводжують наші свята, обряди, відіграють велику не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функцію. З часу створення і дотепер вишивка відіграє велику роль в утвердженні краси нашого життя.

Сучасна вишивка мав глибокий зв'язок з традиціями народної вишивки, зберігає свій духовний зміст і доводить, що народне мистецтво як і народна пісня - це велике надбання нашої багатовікової культури. А вже уміння вишивати, носити одяг, мати вишиті речі, жити в помешканні з вишитим інтер'єром піднесе наше молоде покоління на значно вищий щабель національної культури, тобто зможе відіграти дуже велику роль у вихованні їх національної свідомості. І вже їхні діти будуть виростати гордими з того, що вони є продовжувачами української культури, українського роду - українцями.

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, традиційний метод взаємодопомоги - толока, вечорниці - з усім цим пов'язане наше історичне минуле. Розказують нам матері, бабусі, що не так давно, але за їхніх часів, веселіші були люди, вміли поспівати, пожартувати. Вдень робили всі свої роботи, а вечором збирались на толоку, допомагали одні одним чи кожен мав свою роботу- вишивали собі одяг - блузки, сорочки, кептарі та ін. Та ще щоб таких ні в кого не було. Це значить, що кожна дівчина придумувала собі узір. Вишиваючи, співали різних пісень, таким чином, учились співати. А потім танцювали традиційних українських народних танців. Хто не вмів вишивати, співати, танцювати - на толоки не ходили. Цього всього треба було навчитися. Це підносило їх національну свідомість і гордість. Гордіть від того, що він - українець чи вона - українка. Все це разом і прищеплювало любов до своєї Батьківщини України, її історії, її минулого і майбутнього, а потім вже до всього людства, до загальнолюдської культури.

Вишивання - як процес виконання вишивки в дуже захоплюючий, привабливий. Заняття вишиванням розвиває творчий підхід до праці, естетичні смаки, привчає до акуратності і працелюбності, формує в школярів, учнів чи студентів звички і вміння, що їм дуже пригодиться в практичній діяльності. Можливо, захоплення вишивкою переросте в необхідність творчо працювати і зв'язати своє жипя з вишивкою так, що вона стане основним видом трудової діяльності.

Прищеплювати любов до вишивки пропоную з молодшого шкільного віку. Дівчаткам обов'язково наголошувати, що вони майбутні подруги, матері - повинні оберігати кращі традиції минулого. Таким чином, наступні покоління не тільки оцінюватимуть нас, але й збережуть наші сьогоднішні набутки, які згодом також стануть традиціями. Виховання любові до рідної культури, до рідного села чи міста, до рідної мови, традицій національного одягу - це завдання першочергового значення і нема потреби це доводити. Але як виховати цю любов? Вона починається з малого: з любові до своєї родини, до свого помешкання, до своєї школи. Пропоную внести елементи вишивки до повсякденної і святкової шкільної форми учні шкіл, училищ. Це можуть бути комірці і манжети до блузок дівчат і сорочок хлопців, які можна причіпляти і відчіпляти - вишиті. Причому, кожний клас може мати свій характерний лише для нього колір, переважаючий у вишивці. Напр., початкові: 1-4 класи можуть мати з переважаючим голубими, темно-синіми чи світло-голубими кольорами вишивки, 5 класи-зеленими, 6 класи- червоними, 7 класи - жовтими і т. д. кольорами. Маю на увазі, що в кожній школі класи можуть мати свої переважаючі кольори в поєднанні з іншими, кожний клас свої, у вишитих комірцях, манжетах. А у святкові дні, там, звичайно, бажано використовувати всю різноманітність кольорів. Кожен учень і учениця повинні мати вишиті сорочки чи блузки, підібрані до їхньої шкільної форми. Це дасть змогу насамперед полюбити народну вишивку, розвивати їх естетичний смак, їхню внутрішню культуру. З іншої сторони, заставить старшокласників оволодівати різними техніками вишивки. Це може бути низинка, хрестик, гладь, також і геометричний чи квітковий орнамент. В святкові дні наших національних свят старатись наблизити одяг учнів до національного, але в сучасному стилі. Кожний учень може вибирати вишивку для себе. Можна на кожний день для комірців вдало підбирати і використовуваній ткану тасьму з узором вишивки.