Ми, українці, нація дуже давня, і свою духовну і матеріальну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду.

Праслов'янські риси в народному одязі та обрядах поліщуків досить стійко збереглися до наших днів, що дає змогу їх вивчати. Стійкіші були традиції виробництва тканого одягу, а- також техніка та мотиви орнаментики, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості.

Важливої складовою частиною комплектів жіночого вбрання є поясний одяг'. Таким вбранням древлянок були поньова, пізніше плахти, запаски, а з середини XIX ст. — спідниці, літники, фартухи.

По стародавньому звичаю поліські дівчата до 15-річного віку, а в деяких селах майже до самого весілля, носили тільки довгу сорочку, підперезану поясом. Поясне вбрання носили переважно заміжні жінки. Був навіть поширений особливий обряд, пов'язаний із першим одяганням поньови. Ця церемонія співпадала з початком весільного ритуалу. В хаті, де збиралась уся родина, дівчина ходила по Широкій лаві, а мати або хто інший з родини йшли слідом із поньовою в руках і просили ту вскочити в неї. Дівчина повинна була показати свою незалежність і гордість. Тому не раз, як того вимагав обряд повторювала: "Хочу — вскочу, не хочу — не вскочу." Тільки-но вона вскочила у поньову, її називали відданицею, дівкою на виданні. Якщо до неї вже хтось посватався, то вона тим самим показувала свою згоду вийти заміж.

Щодо самої поньови, то вона належить до старослов'янського жіночого одягу і являє собою кусок доморобної вовняної тканини без швів і кріпиться на талії поясом. Пізніше поньову замінили плахтою, яка складалася з двох зшитих полотнищ і також підв'язувалась поясом.

На початку XIX ст. на зміну плахті прийшли спідниці. Цікаво, що на Поліссі спідниці з домотканого вовняного полотна називали "літниками". Крій літника дуже простий. Два полотнища зшивали докупи, лишаючи у верхній частині збоку або посередині розріз — "розпурку". В талії тканину, призбирували в дрібненькі складочки і пришивали вузенький, поясок — "кувнір". У широкому вжитку були літники червоного, синього і чорного кольорів. Літники в поздовжні смуги та в клітинку ("картаті") в деяких тутешніх селах називали "андараками". Низ літників оздоблювали вузенькою оксамитовою або сатиновою смужкою.

До плахти і до літника неодмінно одягали вовняного фартуха — запаску. Але потрібно зауважити, що до XIX ст. вона була окремим поясним убранням жінки. За звичай носили дві запаски різного кольору. Більшу ("позадницю", "задницю") за розміром одягали ззаду, а меншу "попередницю" — спереду. До верхніх її кутів пришивали тасьму або лляні чи вовняні мотузочки з китицями, які зав'язували на талії. Трималася вона на талії також поясом-крайкою. Можливо, звідси походить сама назва запаски, тобто — "за паском". У поліських селах ще донедавна старі бабусі одягали дві запаски, але частіше можна було зустріти жінку в літнику, поверх якого спереду одягнуто запаску.

Цей дуже цікавий елемент жіночого поясного одягу, на мою думку, заслуговує на особливу увагу. Ткали їх на кроснах або верстатах так званою "килимовою технікою", використовуючи геометричні та рослинні орнаменти.

За народними віруваннями запаска була жіночим оберегом, а щоб одяг мав силу оберега, жінка сама повинна була собі його виготовити. Вважалось, якщо до вбрання торкалися чужі руки, це відіб'є судженого, зурочить, пошле хворобу на тіло і неспокій на душу.

Притримуючись народних традицій, разом із тим кожна жінка виявляла власну ініціативу щодо орнаментального оформлення речі. Найбільш цікаві є запаски "в козаки", "в кулаки", "в ліхтарики", "в круг", "у волове око". Ці назви походять від тих головних елементів, з яких складається орнамент запаски (як і килимів).

Загалом орнаменту на одязі приписували магічну силу — "не впустити" хворобу в тіло. Мотиви орнаменту на запасці — це ідеограми землі, пророслого зерна води, рослинні мотиви, що символізують ідею родючості.

Кожна запаска — то витвір жіночого мистецтва, що несе в собі ії формацію про господиню, її долю духовний стан, її світобачення.

Загалом сакральні ознакі вбрання наших давніх праматерів що, на перший погляд, не мают ніякого значення в житті сучасне людини, віють на серце кожного нас чаром рідної духовності і для душі живлющим бальзамом який сповнює її могутньою силою.

Наталія КОБИЛІНСЬКА

Плахти - Гуньки - Горбатки - Запаски

---