Родильні обряди, що супроводжують народження дитини та її прилучення до свого роду, поділяються на чотири основних моменти: власне народження; очищення матері та повивальної бабки; прийняття новонародженого до роду і громади; соціалізація дитини. Це проявляється через послідовний ряд взаємопов'язаних обрядів:народин, очищення, ім'янаречення, обрання 'кумів, провідок, зливок, хрестин, похрестин, пострижин.

Родильна обрядовість належить до числа особливо делікатних сфер, і тому вона найбільш ретельно обставлялася магічними діями та обереговими знаками. Особливо це стосувалося першого етапу народин, коли місце пологів зберігалось у таємниці, а коло дійових осіб обмежувалося до трьох: породіллі, баби-повитухи та чоловіка породіллі. Традиційним місцем пологів була комора чи лазня, або й поле: дітей, що народилися на ниві, називали житничками. Про пологи намагалися не говорити нікому, навіть повитуху запрошували в останній момент. Повивальна бабка (в різних регіонах України вона мала різні назви: баба-бранка — на Правобережжі, баба- пупорізка — на Наддністрянщині, баба — в Поліссі тощо) завжди обиралася з числа найповажніших жінок села і була, як вважали, пов'язана з магічними силами.

У процесі народин постійно вдавалися до магічних дій. Коли пологи були важкими, повитуха наказувала відчинити всі замки, повідкривати двері, вікна, скрині, порозстьобувати коміри сорочок, навіть просила відчинити царські ворота в церкві, а потім обкурювала породіллю зіллям. Найдосвідченіші повитухи використовували і раціональні прийоми народної медицини: вони вправно робили породіллі масаж, компреси з навару льону, розтирання маслом, вигрівання гарячим зерном. Приймаючи роди, баба намагалася прищепити дитині необхідні риси характеру: хлопцеві, «аби господарем був», пуповину відсікали на сокирі, а дівчинці, «щоб доброю пряхою була», — на гребені. Одночасно вона застосовувала і оберегові прийоми: обкурювала дитину димом, у рукав сорочки, в яку завертали новонародженого, клала вузлик з печиною (шматочком глини від печі), кусень хліба з салом або сіль та свічу; ще один такий же вузлик кидала на перехресті доріг із словами: «На тобі, чорте, плату!»

Коли утаємничені процедури завершувалися, давали певний знак: або вивішували на високій жердині сорочку породіллі, або, як це прийнято уверховинців Карпат, стріляли з рушниці чи розпалювали багаття. У наш час у деяких країнах на воротах чи парканах вивішуються паперові об'яви стрічки, віночки, ляльки), які сповіщають про те, що у домі з'явилась людина. (Для сусідів та родичів це слугувало сигналом, що можна провідати породіллю, — такі провідування називалися обвідками (одвєдками). За звичаєм, приходили лише заміжні жінки з невеличкими подарунками «на зубок» — пирогами, ласощами.

Одвідки іноді поєднували з обрядовою купеллю, якій надавали великого значення, — адже вона мала і гігієнічні, і оберегові функції, пов'язані з водою. Аби дитина росла здоровою, використовували освячені трави та квіти (свячене зілля); у купіль дівчинки додавали меду, а іноді й молока («щоб гарною була»), хлопчикам клали корінь дивосилу («щоб сильними були») або сокиру («щоб уміли майструвати»). Кожен, хто приходив до хати під час ритуалу, мав кинути у купіль монету «на щастя».

Скупану дитину обсушували біля палаючої печі, що знов-таки диктувалося не тільки вимогами гігієни, а й давнім звичаєм прилучення до домашнього вогнища та роду. Вшанування новонародженого та частування породіллі повитухою й близькими сусідами мало назву родин. Головною дійовою особою на родинах була повитуха: вона накривала стіл і приймала гостей. За традицією, не можна було приходити на родини з пустими руками, тому йшли з дарунками: полотном для пелюшок та обрядовою їжею. Вшановуючи породіллю, бажали їй та її дитині щастя, здоров'я: «Щоб дитина була багата, як земля, дужа, як вода, щоб в коморі і в оборі всього було доволі». Вшановували і повитуху: чоловік породіллі частував її хлібом-сіллю та підносив подарунки.

Найважливішим моментом родильної обрядовості був звичай прилучення новонародженого до громади, який нерідко поєднував декілька обрядових дій: ім'янаречення, хрестини та обмивання (зливання), хоча ці обряди могли виконуватися і окремо. Звичай ім'янаречення пов'язувався з переконанням, що гарно обране ім'я має сприяти щастю та добробуту немовляти. Відтворював він і усталені норми моралі та звичаєвого права, нерідко проявляючись через відповідні символи: наприклад, дитині, що народжувалась поза шлюбом, давали негарне ім'я.

Звичай хрестинного обіду базувався на бодай і умовній участі в ньому всіх мешканців села, символізуючи тим самим причетність новонародженого до громади. Головними дійовими особами у ньому виступали кум і кума, котрі сприймалися не просто як хрещені батьки, а як представники громади, посередники між громадою та батьками дитини. Останній статус кумів мав особливе значення, адже згідно з усталеними уявленнями всі причетні до народження дитини — породілля, повитуха й навіть чоловік породіллі — є «нечистими» і тому не можуть брати участі у хрестинах. Прилучення дитини до таїнства хрещення могли здійснювати тільки куми.

Аби зняти з породіллі та повитухи «нечистоту», влаштовували очищення (зливки), що мали обов'язково відбутися у перші дев'ять днів. Для цього повитуха рано-вранці приносила непочатої води, до якої додавали вівса, хмелю, конопляного сім'я, дубової тріски. На долівку клали сокиру (коли новонароджений був хлопчиком) або прядку (коли немовля — дівчинка), породілля правою ногою ставала на сокиру і здіймала правицю, на яку баба- бранка лляла воду, з лівої ж руки породілля виливала трохи води. Далі руки міняли, проробляючи таку процедуру тричі, а відтак всі ці дії повторювала й повитуха. Після обряду повитуха, породілля з немовлям на руках і всі присутні жінки тричі обходили довкола столу. Закінчувався обряд частуванням, під час якого породілля мусила сидіти на кожусі вовною догори, аби вберегтися від нечистої сили. Те, що це робилося після хрестин — головної церковної дії, що убезпечувала дитину і породіллю, наочно демонструє релігійний дуалізм — поєднання народних і християнських вірувань.

Цикл родильної обрядовості завершувався обрядом похрестин (очередин, продирин) — прийомом гостей на честь дитини. «Продирати оченята дитині» приходили найближчі родичі та знайомі, котрі, за звичаєм, клали дитині гроші, а по закінченні частування везли на бороні до корчми бабу-повитуху. У сімейній обрядовості українців було прийнято відзначати пострижини — річницю від дня народження дитини. На цей ювілей запрошували повитуху та хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилали вовною догори кожух, садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест. У гуцулів такий обряд називався обтинанням (обрубуванням, рубанням), бо колись дійсно виконувався сокирою, причому двічі: через місяць після народження (як знак прилучення дитини до роду) і в рік повноліття, символізуючи перехід підлітка до нового соціального стану.

Замовити хрестильні набори можна у Творчій Майстерні ТОВ "Український Сувенір"

---