Вітаємо

Вітаємо на сайті «Український одяг» порталу Український сувенір.

З давних часів на Україні одяг мав не тільки практичне призначення, але й велику етнічну та естетичну суть. У кожному регіоні нашої держави були свої унікальні звичаї, обряди та костюми. До різних свят використовувався свій окремий одяг. Всі костюми виготовлялися вручну, починаючи з вирощування рослин (конопель чи льону), виготовлення тканин та ниток, фарбування і пошиття одягу, закінчуючи вишивкою та оздобленням. Український одяг завжди був від природи – як по складу та виготовленню, так і по візерунках вишивки і крою. Кожен регіон або навіть окремі села вносили щось своє у декорування костюму.

Сьогодні цей великий пласт нашої історії та традиційної культури творчій колектив Українського Сувеніру намагається зберегти документально і відтворити практично давні техніки пошиття одягу та вишивання. При розробці нових стилів і технік пошиття одягу ми намагаємось зберегти оригінальність і неповторність вишивки усіх регіонів нашої країни.

Сьогодні Український Сувенір має великий досвід у створенні українського народного одягу, адаптації традиційного крою та вишивки до сучасного одягу і пропонує велику власну колекцію унікальних моделей чоловічого, жіночого та дитячого одягу.

Також пропонуємо постільну білизну та хрестильні набори.

 

 

Завітайте до нашої крамниці українських сувенірів яка налічує більше 5000 позицій традиційних промислів, подарунків, виробів ткацтва та всього, що пов'язано з культурою україни!

Спробуйте відчуття натуральної тканини та природнього крою – оберіть свій оригінальний костюм чи замовте щось унікальне тільки для себе.

Галерея виробів творчої майстерні Український Сувенір

Об'яви

  • Записи

Опубліковувач

Сорочки долинян закарпаття

У продовж двадцяти сто­літь Закарпаття входило до складу різних держав центральної Європи: Угорщи­ни, Австро-Угорщини, Чехословаччини.

Реконструкція народного одягу з передгір'я і низинних районів Закарпаття — Хустщини, Тячівщини.Реконструкція народного одягу з передгір'я і низинних районів Закарпаття — Хустщини, Тячівщини.

Століттями живучи під вла­дою чужих імперій і князівств, люди з одного боку "консерву­вали" свою ідентичність у мові, одязі, побуті, звичаях, а з друго­го — переймали краще у тих, хто жив поряд, переробляли його до свого смаку, кліматич­них умов, створюючи нові зраз­ки, урізноманітнюючи складене віками на основі своїх традицій.

У природно-географічному відношенні край поділяється на два географічних райони — гірський (Карпатські гори) і рівнинний (Закарпатська низо­вина). На більшості території — 80 відсотків — височать гори, що захищають край від холод­них північних вітрів. Такі місця заселені бойками і гуцулами, частково лемками. А людей, які проживають у низинах, пе­редгір'ї, по долинах річок нази­вають долинянами. У цій статті йтиметься про тих, що мешка­ють у Тячівському, Хустському і Міжгірському районах по річках Тисі, Річці, Тереблі, Тересві.

Сорочка "заспулниця", спинка з розрізом. 40-і рр. 20 ст. с.Синевір, Міжгірський районСорочка "косичастий хрест". с.Сокирниця, Хустський районФрагмент оздоблення зап'ясника і фидрушів. Поч. 20 ст. с.Данилове, Хустський район. Техніка виколювання, мережка, гладь.Фрагмент рукавів, зрямлених при зап'ясниках. Кінець 19 ст. с.Сокирниця, Хустський район.Сорочка "косиця". Поч. 20 ст. с.Теребля, Тячівський районСорочка "рукави". Хустщина

Найпоширенішим і масовим видом декоративно-вжиткового мистецтва тут була і є вишивка, яка найбільше збереглася в тра­диційному народному вбранні. Це підтверджують колекції народно­го одягу, сформовані науковими працівниками Державного музею народної архітектури і побуту Ук­раїни (м. Київ) і Закарпатського музею народної архітектури та побуту (м. Ужгород). Зібрані з лю­бов'ю і повагою до цього згорьованого народу то — най дорогоцінніша пам'ять минулих сто­літь, яка є ознакою краєвої прина­лежності Підкарпатської Русі.

Особливою красою в ко­лекціях згаданих музеїв виріз­няються жіночі додільні сороч­ки "довгані", витворені про­стою жінкою, яка при маленько­му віконці в зимові, осінні дні в напівкурних, задимлених хатах залишила нам свій власний ха­рактер і "то ту прекрасну одіж, якої нігде інде в світі не є".

На мій погляд, такі сорочки побутували тут до 40 — 50-их років XX ст. як натільний, так і верхній одяг, але на Міжгірщині і Тячівщині з початку XX ст. жін­ки паралельно шили до спід­ниць і короткі сорочки до стану з полотна, купованої фабричної тканини, вони мали інший крій.

Довгі, додільні сорочки шили з 4 — 7 піл вибіленого різної якості конопляного, лляного домотканого полотна чи із суміші конопляно-бавовняних ниток. Внизу підрублювали руб­цем на "стіжку".

 

Фрагмент вишивки

У колекціях переважають со­рочки, шиті з полотна, оздоб­лені декоративними швами і ви­шивкою на рукавах, зап'ясниках, "фодрах" (ними викінчував­ся рукав у вигляді волану), на вузенькій обшивці навколо гор­ловини, на передній гладенькій полі або по густій збиранині (на грудях). Вишивку розміщували на тих частинах сорочки, які не закривав плечовий одяг.

Пілки зшивали простим швом, мережками, різними за­вширшки декоративними шва­ми — "бокорка", "розшивка". В таких довгих сорочках перева­жав рукав без уставки, приши­тий до станка. Щоб він був шир­шим, пишнішим — до пілки з внутрішньої сторони додавали прямокутний клин (10—20 см), викінчували густо призібраним у складочки "зап'ясником", який обов'язково вишивали і "фодрою", "фидрушами" (її оз­доблювали різними техніками вишивки і обметували петельчатим швом по краю).

Особливим видом оздоблен­ня вражає густе "рямування" (збиранина "шита зайглю") на­вколо круглої горловини, яку ховали під вузеньку обшивку (ошийник, "шиник").

 

Цікаво і те, що ці сорочки ма­ють рівний розріз "розпірка" ззаду, який зав'язується двома виплетеними з волічки вовня­ної, бавовняної нитки шнурками ("ощінки", "щунки"). Вишивкою, декоративними швами оздоб­лювали таку сорочку ззаду на спині, де гарно продивляються шви змережених пілок, розрізу, поздовжні смуги на рукавах.

Рукав оздоблювали най пишніше. Від розміщення на ньому орнаменту і на передній полі, від кольору вишивки по­ходила назва сорочки: "заспулниця" чи "заспульниця", "хрестата", "хрестата заспулниця", "мішана заспулниця", "рукави", "косиця", "білениця", "червонятка", "усядниця", "ромованка".

Жіноча сорочка початку XX ст. Домоткане конопляне полотно, техніка вишивки вирізування, гладь. На рукаві орнамент — "смерічка", а на зап'ясті — "павучки".Жіноча сорочка "мішана заспулниця" 40—50-х рр. XX ст. С.Сокирниця, Хустський район.Жіноча сорочка "заспулниця" 20-х рр. XX ст. С.Сокирниця, Хустський район. Полотно, техніка— "кучерявий стіг".

Основні орнаментальні прадавні мо­тиви вишивки: восьмикутні звізди — "косички", ромби, чотирираменні і скісні хрести, квадрати, ламані і хви­лясті лінії — "кривулі", скомпоновані вмілою жіночною рукою, творили безліч варіантів.

У кінці XIX — на початку XX ст. виши­вали як саморобними вовняними нит­ками, так і купованими білого, синього, темно-вишневого кольорів техніками — "кучерявий стег", низина, вирізування, занизування, коса гладь, виколювання, стебнівка, хрест. У колекціях обох му­зеїв невелика кількість сорочок, де ор­намент на рукавах затканий темно- вишневою вовняною ниткою. Це здебільшого були святкові, весільні "заспульниці", "усядниці". Настил ткан­ня чи вишивки був щільний, але сприй­мається не важким, бо через геомет­ричний орнамент проглядається біле тло полотна.

Розміри вишитих чи затканих прямо­кутників на рукавах в "усядницях", "заспульницях" були різні: 16x28 см, 30x32 см, 30x35 см, вишивка почина­лася від плеча і сягала до ліктя.

На початку XX ст. однотонне поле пря­мокутника почали ділити на 9, 12 вели­ких квадрати — злегка вводити 2 — 3 кольори, але домінуючими запишалися червоний, синій, білий. Утворені квад­рати площинно заповнювали геомет­ричним орнаментом: квадрат, ромб, "косиця" — домінуючі в оздобленні.

У пізніші часи поділ стає дедалі дрібнішим і багатобарвним. Оскільки вишитий прямокутник заповнювали багатьма кольорами, то сорочку нази­вали "мішана заспульниця". Якщо ж "заспульницю" вишивали технікою хрест і орнаментували хрестом, то її називали "хрестата заспульниця". Інко­ли чотирираменний хрест вишивали не у прямокутнику, де кожен кінець викінчували "половиною косиці", такі сорочки називали "косичастий хрест".

У будень носили сорочку "рукави", вишиваючи дві поперечні смуги: вужчу на плечі і ширшу — на рівні ліктя. Інколи сорочка "рукави" могла бути і святко­вою, тоді смуги були ширші (8 — 10 см). Геометричний орнамент у смугах чер­гувався, що і надавало композиційної різноманітності. У с. Шаян Хустського району додавали вертикальну орна­ментальну смугу з "косиць", ромбів.

Сорочки, в яких передню полу і рукав вишивали вирізуванням, гладдю білого кольору, називали "білениця" і "ромо­ванка" — це теж один із видів весільно-

го вбрання. Не менш цікаво оздоблений рукав у сорочці "ко­сиця", де на плечі вишивали великий ромб. Часом до нього додавали вишиту поперечну смугу або менший ромбик ниж­че ліктя чи на рівні ліктя. Багатоваріантність і розмаїття ком­позицій заповнення ромба залежало від техніки вишивки.

Особливою красою виділяються сорочки "косиці", коли контури ромба вимежовували потрійними смугами вирізу­вання і цією ж технікою або "кучерявим стегом" вишивали скісний хрест, "баранячий ріг" у центрі ромба або окремим збільшеним елементом. Інколи контури ромба вимежовува­ли суцільною однотонною широкою смугою "кучерявим сте­гом".

У 20 — 30-их роках XX ст. ромб втрачає свою монумен­тальність, він стає багатобарвним, площа його заповнюється дрібними — від 9 — 20 маленьких квадратів, обрамляюча од­нотонна контурна смуга перетворюється на барвисту, яка складається з дрібних — від 20 — 42 квадратів.

А в селах Синевір, Синевірська Поляна, що на Міжгірщині, ромб інколи не мав контурної смуги, його площу розділяв ве­ликий скісний хрест ("смерічки") на менші ромби, які запов­нювали різними завбільшки "косичками".

У сорочках "довганях" викликає цікавість ще й архаїчний елемент в оздобленні передньої поли під вузеньким ошийни­ком, який, на мій погляд, не може бути лише прикрасою. Ад­же кожна жінка прикрашала себе купованим намистом з ка­меню, шкла чи виплетеними з бісеру ланцками або партами із срібних і золотих монет, що переходили із роду в рід. А в цих сорочках, крім намиста, ще був витканий або вишитий оберіг. Такої краси сорочки зберігалися в кожному дворі у ладі (скрині), тому що одягали їх жінки замолоду, в середньо­му і старшому віці, тоді коли хотілося подобатися, любити, бути поміченою. Тут простежується гармонійне поєднання душевної і творчої краси.

Такі сорочки були як святковим, так і повсякденним одя­гом, а не предметом декоративно-вжиткового мистецтва, як ми зараз це називаємо. Жінки шили їх не на замовлення, а для себе: ходили в них на побачення, вінчалися в них, наро­джували і хрестили діточок, відзначали всі свята упродовж року, часто їх прали. Яку ж тоді душу вони мали, коли так "красно" оздоблювали свої речі, одяг на будень? Чому ми за­раз це втратили?

Сорочка "ромованка". С.Теребля, Тячівський район.Сорочка "мішана заспулниця". 40 рр. XX ст. С.Сокирниця, Хустський район.Сорочка "рукави". Хустщина.

Фрагменти рукавів сорочки "косиця", різні види заповнення ромбу, вишитого різними техніками.

Євгенія ГАЙОВА,

провідний спеціаліст,
етнограф Державного музею народної архітектури та побуту України м. Київ