Українське ткацтво має глибокі історичні корені, багаті мистецькі традиції і є однією з найдавніших і найпоширеніших галузей української народної культури. Археологічні  дослідження кажуть про те, що тканину уміли ткати ще у Трипільську добу шість тисяч років тому.

         Починаючі з першої половини ХІХ століття збереглося безліч матеріалів про народне ткацтво з розподілом його на регіональні особливості.

         Головне – орнаментально – колористична підпорядкованість малюнку одягу чи інтер'єру. Спектр застосування тканин одягового, інтер'єрного  й господарчого призначення не обмежується утилітарними і естетичними функціями. Надзвичайно важливим є  використання традиційної  української народної тканини  в обрядовій сфері, пов'язаній з народженням, життям і смертю людини, їх семіотичний статус і знакова роль у традиційній культурі українців, що зумовлено передусім первісною сакральною функцією (частково збереглось відлуння архаїчних світоглядно міфологічних уявлень про те, що світ створювали богині-ткалі, які пряли нитку життя і людської долі та вплітали її в матерію Всесвіту).

         Зібравши про всі три світи (підземний, земний і небесний) рослинна конопля або льон завдяки розуму, завдяки розуму, енергії та  знань людини перевтілюються у нитку, а нитка у процесі ткацтва у полотно.

         Оберегові властивості тканин учені пояснюють звичним уявленням предків про те, що  процес ткацтва аналогічний процесові створення світу.

         Семіотично важливим елементом формування тканини є хрест – магічний захист, а багато хрестів (у тканині безліч), багато - захисна сітка. Саме тому домоткана тканина – універсальний оберіг.